Як черствими стали такими мені скажіть І чому є люди, а є просто муляжі Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать
А холодний вітер сивиною бавив зі скронь Розревітись – означа ослабити бронь Бачать діти, бачить Бог крізь дим і вогонь Як відділити нам вороже все від свого? Скільки втрат? Де мій брат? Де мій батько і син? Чорний день, чорна ніч, з чорних вуст голоси Чути крик, в горлі хрип, світ замовкне на мить Пустота. Пустота. Не болить.
Як черствими стали такими мені скажіть І чому є люди, а є просто муляжі Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать
Як черствими стали такими мені скажіть І чому є люди, а є просто муляжі Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать
З пір'я гнізда порожні, та птахи не прилітають У повітрі тривожно, та безпечні ще місця є Сльози литиме кожен, хоча сонце ще сяє Як це стримати можна, коли люди щезають? Але чорні мов ніч очі, кажуть нещасні Свою посмішку стри – сміх чомусь не на часі Це суворе життя, страх за руку трима Де дитинство, якого уже нема?
Як черствими стали такими мені скажіть І чому є люди, а є просто муляжі Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах Любові вони нас вчать, тож маємо пробачать
Як черствими стали такими мені скажіть І чому є люди, а є просто муляжі Та вогонь все-таки сяє в дитячих сумних очах Любові вони нас вчать, навчіть мене пробачать