Я вірю: ця війна скоро мине, хай запізно та вона повернула мені мене! Я вірю: покоління підросте і воно буде свідоме, небайдуже і просте!
Я вірю: що ми не забудемо урок і знатимемо, коли жати руки, а коли курок! Я вірю: в поле із тополею, ей окупанте те поле не «ру», те поле «юей»!
Вірю: Україна переможе і справжньої літератури буде пера множить! Я вірю наче в Бога в наше військо, там пацани міцніші за найкраще віскі!
Вірю: хай утратив крила на плечах, та син мій доведе до крапки те, що я почав! Вірю: хай і досі коло з ком та ми вийдемо з оточення нестримним колоском!
Бо ще із ранніх літ, до поки небо є, мій народ, як моноліт, не віддає своє!
І не зупинить лід з очей снаряда, бо мій народ, як моноліт, який будує Бог!
Вірю: як у сонет Світличний, що вільний нам — все-таки світ личить! Вірю: як у слово Вінграновський, що кожен проживе життя немовби гра на Оскар!
Що душі воїнів лише відлетіли у вирій! Вірю… І не перестану вірить! Що не забудемо героя після герцю, в якого влучили через його велике серце!
Вірю: що свобода це синонім слова Україна, вірю, що солоні наші сльози непомітно мирне сонце витре і ми скажемо, що то напевно вітер…
Та я вірю, що те все ніколи не забудемо, і не станемо пити воду, яка навік забруднена! Тими, хто змінив слова на кулі, чорти, вам не їздить на Вакулах!
Бо ще із ранніх літ, до поки небо є, мій народ, як моноліт, не віддає своє!
І не зупинить лід з очей снаряда, бо мій народ, як моноліт, який будує Бог!
І хай затягнули нас у війну, — я вірю, що світло замінить тьму. Нехай під ногами шипить змія, — залишиться незламна лиш моя земля!