Боже,скільки нам іще гребти, в океані, де хвилі твої клюють наші хребти? Боже,скільки нам іще брести по замінованій дорозі залишаючи хрести?
Боже,скільки нам іще молитв із очей неуловимо лить… Скільки нам іще спалить у вогні для тебе хат і збудувати сірих плит...
Боже,скільки нам іще терпіть? Подивись, тече по тілу кров солона, а не піт! Боже,скільки нам іще тремтіть за дітей, що від сирен прокинулись не від трембіт?
Боже,скільки нам іще сіток, може все наше життя лише відос твій у тік-ток? Боже,я тримаю твій квиток: він у грудях моїх б'ється — дякую за біток!
І я не читаю — кричу, і все виливаю на лист… І благаю Тебе — почуй, і гукаю Тебе — спустись!
І я заряджаю свій вірш, і все римами плачу… І гукаю тебе — спустись! І благаю тебе — почуй!
Сину,так болить тобі, проте я точив тебе, як камінь, щоб отримати шедевр. Сину,та камню сил не вистача зрузуміти скульптора, який б'є його весь час.
Сину,щоб ти захотів свободи, — біля кордонів твоїх посилив сволоту… Щоб ти знав, яка сила в тобі є, — я наслав на тебе зграю збожеволівших гієн.
Сину,щоб почув своїх дідів, — прогримів тобі снарядом, та я того не хотів. Сину,закурив вогнями дим, щоб побачив ти нарешті свій забутий рідний дім!
Сину,щоб ти знав де рідний край, — дав диявола сусіда, тому не жалій — карай! Сину,щоб помітили ліхтар — потрібна темнота.
І я не читаю — кричу, і все виливаю на лист… І гукаю тебе — почуй, і благаю тебе — молись!
І я заряджаю свій вірш, і все римами плачу… І благаю тебе — молись! І гукаю тебе — почуй!
А я не читаю — кричу, і все виливаю на лист… І благаю Тебе — почуй, і гукаю Тебе — спустись!
А я заряджаю свій вірш, і все римами плачу… І благаю тебе — молись! І гукаю тебе — почуй!