Вибачай, що я без мату, розкладаю ту русню, все, що я не досказав, — доскаже Поворознюк! Моя муза плакала неначе Лобода у сторіс, та мій голод до правди у цьому пеклі раз у сто зріз!
І тому я! Розклав її детально по поличках! І знайшов два кольори, які намалював Павличко! Є! Це реп, яким він і повинен бути! Літери мої тут нагинають твої букви!
Рими заточені, як домаха, піджарюємо зомбі і не ходимо до Мака, зетки лізуть, як комахи та помирають до маху, урок не вивчили — завдання знищити — домаха!
Пау! Стріляю, як колись на сучих батлах! Може і не варто, та я бив, як булава там вату! Зараз ходять не до школи діти, а до бомбосховищ! І навряд чи мене, сука, заспокоїть Арестович!
Лють виходить з моїх текстів, як з окопу воїн, окупантам не достатньо глузду, нам же недостатньо свободи волі! Будуємо свій корінь! Я був де завгодно, друже, та ніколи не був в хорі!
Як Костенко словом перемелю раші кості! Ми поїхали? Та тільки мізками зі злості! Наші землі не залишимо, відпишемо стусанів, Медведчук хотів убити Стуса, чи убив він Стуса? Ні!
Тому за ним лінію зігну! тому душу, немов Жанну Дарк тягне до вогню! Тому чутно навіть небесам сильний зліва стук, коли нам співає про червоні мальви Івасюк!
Кляті орки ваші корки разом з вами буде жерти смерть, бо ви вже зрозуміли хто тут жертва! Ми вільний народ і свободи Отче задля поет точе перо, військовий точить шаблю!
Так молода вітка та попробуй нас зламати, родіна рашистів не жаліє, як зла мати! Все жене на кулі, пише зетки і мовчить, діти ходять ніби клони струнко в голові мов чіп!
Волі там не було і немає і не буде зроду! Які б шмотки не наділи — не сховати робу! Якщо світ лише вистава, — цю метафору ти чув, то на кожного бєзрукова є наш Миколайчук!
Моє слово, моя ти єдиная нині зброя, ми не повинні тут загинути обоє! Леся Українка знала силу Аполона: куля зупиняє одного, слово — міліони!